І не збагнеш, коли станеш
Замість жінки жаданої
Жінкою покинутою,
Жінкою, від якою відмовились,
Коли з тебе витягнуть
Усі, до останньої, рими.
Коли поміж рожами
Ножами зріжуть траву,
Коли вирвуть суцвіття із коренями.
Як після повені
Наповнена гордості річка,
Із величними пасмами-хвилями,
Стане схожою на медузу Горгону,
А люди довкола на камені.
І не збагнеш, коли замість
Жінки жаданої
Станеш жінкою покинутою,
Чому твоє серце і тоді
Нітитиметься від любові
До невидимки, до болю,
До чоловіка з волею
Не говорити до тебе.
В цьому двобої:
Здорового глузду і домислів,
Чи не забракне сили
Випрямитись,
Схаменутися й
Усвідомити,
Що ти - жінка,
Від якої відмовились,
Чи то пак навіть жінка,
Яку й не просили.