Надворі розштурхував заспаних метеликів теплий серпневий ранок. Вони прокидалися, ліниво ворушили вусиками, і розправляли крильця, підставляючи їх сонечку. Сонце дбайливо висушувало кожну краплинку роси, обнімаючи промінням кожну комашку, кожну травинку, кожну квітку.
Соня прокинулась від того, що сонячний промінець лоскотав їй обличчя. Дівчина встала, одяглася і пішла готувати сніданок. Сьогодні вона іде в ліс з подругою Лізою. Дівчата хочуть позбирати ягід, а Ліза обіцяла показати, де росте багато малини.
Соня жувала яєшню і вдумливо розглядала візерунок на скатертині. Дівчина роздумувала над тим, що б міг означати її сон. Їй наснилося, що вона стоїть в одній сукні посеред лісу, боса, з розпущеним волоссям, без хустки. Все було б нічого, якби не та обставина, що була зима, а ліс був зовсім незнайомим: величезні ялинки здіймалися на десятки метрів вгору, неначе підпирали собою небо. Соня не могла ніяк зрозуміти, чому ж їй посеред літа, коли навколо так добре і тепло, наснився якийсь моторошний зимовий ліс. Вона колись чула від подруги, що людям сниться або те, чого вони бажають, або те, чого бояться. От Соня, певно, боїться опинитися в зимовому лісі...
Через півгодини подруги вже збирали під лісом суниці. Тут, в тіні дерев, трава ще була зарошеною. Вологі ягідки червоніли з-під листочків, неначе бусинки, розсипані в траві. Соня зібрала їх цілу жменю, і поклала до рота. Від задоволення вона заплющила очі. Це були перші суниці, які вона скуштувала цього року.
Трошки згодом язички сонячного проміння доповзли і до суничної галявини. В траві дзюрчали коники, а в повітрі гуділи ґедзі. Дівчата зайшли до лісу, і одразу приємна прохолода овіяла їх. Тут пахло вологою, шишками та хвоєю. Соня підняла голову і подивилась на верхівки дерев. Вони розмірено погойдувалися на фоні блакитно-літнього неба.
Дівчата йшли мовчки. Ліс говорив шелестом дерев, криками пташок, скрипом старих дубів та беріз. Інколи під ногами однієї з подружок тріскалась поламана гілочка, чи суха шишка. Нарешті Соня і Ліза дійшли до заростей малини. Вони поставили на землю відерця з суницями, і радісно підбігли до кущиків, густо всіяних рожевими запашними сережками ягідок. Соня зривала малину, і та одразу зникла у неї в роті, а Ліза спочатку набирала повну жменю ягід, а потім з'їдала їх. Зрештою, обоє наїлися, і взяли до рук відерця. Малині не було кінця і краю.
Коли відерце Соні було вже вщент наповнене ягодами, вона підняла голову, і зрозуміла, що не бачить Лізи. Дівчина покричала, але ніхто не обізвався. Тоді Соня вирішила йти вздовж чагарника назад, до місця, звідки вони з подругою починали збір малини. Але і там нікого не було, і знову ніхто не обізвався на крики. На щастя, в дівчини був з собою телефон, вона почала його розблоковувати, аж раптом почула за спиною: "Зажди, не дзвони, будь ласка". Соня здригнулася, і, обернувшись, заклякла: навколо лежав сніг, а ліс був якимось незнайомим, величезні ялинки здіймалися на десятки метрів вгору, неначе підпирали собою небо. "Мій сон...", - промайнуло в голові. Дівчина поглянула на екран телефону - зв'язку не було. Гарячі сльози покотилися по рожевим замерзаючим щокам - Соня заплакала, бо не знала, як і де опинилась, їй було так страшно, як ніколи.
ID:
709946
Рубрика: Проза
дата надходження: 03.01.2017 00:45:38
© дата внесення змiн: 03.01.2017 00:45:38
автор: Анічка Заровська
Вкажіть причину вашої скарги
|
А от зі сном якась справжня загадка, цікаво, шо ж буде далі!)
