Злітають мрії в висоту…
Злітають, щоб упасти.
Чому стається так, чому?
Чи я згущаю краски?
Та певно ні, у світлі дня
Нічний кошмар зникає,
І знову мрійлива душа,
Покою вже не має.
Одначе, як там не було,
Без висі не прожити.
Де ж обнадійливе зерно,
Що звало рай творити?
Зіпріло в часі, не зійшло,
Осиротіли мрії.
Набридле як збороти зло,
Що процвітає й нині?
Не голуба, а сіра вись
І мрії, й душі крає.
Вже не літаю, як колись…
Від того лиш страждаю.