Якби прибульці існували б,
Вони були б соснами.
Увіп'явшись однією ногою в землю,
Давно вже світ споглядають
Попід гладдю озерної по́стелі,
На порозі пташиних келій.
І так пружно й незграбно танцюючи -
Рівновагу немов утримують -
Прагнуть лапи розпушені доторку
До двоногих створінь хвилюючих.
Неподолана відстань лишається
Крізь вітри, і дощі, й століття,
Може, десь і колись обіймуться
Діти сосен і лю́дські діти?
23.02.2017
