Він дише. Він живий.Його коріння протинає шкіру.
Віками зрощує своїх дітей,пильнуючи по силі їх таланти.
Суворий іноді вбиваючи багато та над міру.
Та в цьому й сенс. Зміцніти мають лиш Атланти.
Він відчуває все. Твій страх,твій біль,твоє бажання самоти.
Дозволить прокричати знову в повні груди.
Блукати можеш довго, можеш тихо йти...
Він сприйме все, його присутність завжди всюди.
Він чує і здається розуміє кожне слово.
Вслухається крізь морок у відьмацькі шабаші.
Крізь марево століть бринить шепоче знов друїдська мова.
Та то для нього наче казки на ніч, міражі .
Він знає. Знає що основа в цьому світі.
Що ми ніщо без нього, лиш одна з частин буття.
Та мовчки терпить втрати біль,знущанням оповитий.
Не йметься віри людям що ганьблять життя.
