Під теплим одіялком, вранці,
Миле дитятко так ніжненько спить,
Стуливши очі, у своїй піжамці,
Сміється дивно, гарні бачить сни.
Коли наволо нього мама,
І тато бігає туди сюди,
Бо в них дитиночка кохана,
Серденько в неньки раптом заболить,
Й закінчиться життєва мелодрама,
Малюк вже хниче, та не спить.
Відчуло бідненьке оте дитятко,
Що з рідним серцем щось не так,
А те роззявлене ротятко, кричить скажено,
Ну навіщо так?
Навіщо проливати стільки болю,
Як матір сину не вернуть,
Лиш вишитий рушник, колись у полі
Вкаже для нього вірний путь.
