|
Купа часу перейшло, як не була м з внуком,
Хлоп юш певно вигнав фест, бо я стала клюков,*
В інституті сі напевно на доктора учит,
Не так легко сі дає- та сі бідне мучит.
Написала ми невістка, би м сі з ним зустріла:
Трохи розуму втовкла...то колись я вміла.
Так їм сина муштрувала, не треба і войска-
Всьо робив, шо я казала- закупи, "авоська".
Приїхала я до Львова, заходжу до парку,
Сіла си спочити трохи на ту крайну лавку.
Ходіт люди різні туткай, хто як себе баче:
Різно вбрані, вгодовані- життє тут собаче.
Вигулюют таких псів, та такої масти:
На шнурках тримают моцно, би не можна вкрасти.
Сиджу...сонце ми пригріло, чоло ми спотіло-
Підійшло якесь таке... коло мене сіло.
-Привіт, бабка, як діла, як живеш старуха?
Як їм глянула на нього, то ми впали вуха.
Чось волосі дибки стало, в руках фляшка пива:
Та до чого молодьож нині сі скотила?
-Шо то, внучку, є таке, шо сі з тобов стало?
Жи волосі дибки стало, скілько псів сі гнало?
Зи страху напевно сину портки ти намокли,
Так ті бідного обдерли- жиби вони здохли.
- Шо ти, бабка, понімаєш, то мода такая,
Штани в латках та у дзюрах- голова лисАя.
Я сі злєкла, шо вно меле- дурнувате видно,
Ліпше би м ті не стрічала, так ми було стидно.
Шось ше хтіло говорити, та я му не дала,
Таких нервів назбирала- би в землю загнала.
Вгвинтила би го нині, як тутого хроба*
Би молодша трохи була, аби не хороба.
Але юш му дала нині добре прикурити,
Жи ми буде памітати, доки буде жити.
Який з нього буде доктор, то богу відомо,
Вліпила му поза вуха, вигнала додому.
Так втікало по між корчі*, як би пси сі гнали:
- О таке то виховані колись діти мали.
ID:
723946
Рубрика: Поезія, Гумореска
дата надходження: 16.03.2017 23:22:28
© дата внесення змiн: 16.03.2017 23:23:31
автор: Леся Утриско
Вкажіть причину вашої скарги
|