Тобі сказали: я тягну на дно,
Та лиш зі мною можеш ти літати,
Моя душа з твоєю заодно,
Я заборони рушу всі і грати.
Відходжу від карбованих дурниць,
Що правилами звуться помилково,
У них отрута як вода з криниць,
І лицемірне кожне перше слово.
Ще не скидала б заздрість із вагів,
Для багатьох, чуже – колючка в оці,
Коли б ти розрізнити все зумів,
Щитом би стала на твоєму боці.
Заборонила б бурям і вітрам,
Тебе торкатись навіть мимоволі,
Та віриш ти чужим лихим словам,
У них сховавшись наче в частоколі.