Сьогодні вона залишилася сама. Засуджена на любов, буде гнити у самотності, повторюючи свої помилки пам'ятаючи про всіх жертв своєю любові.
День як ніч, все сіре та не потрібне.
Вона йде скрізь тіні людей, скрізь їх грішні душі ,для неї не існує нічого, вона літає у безодні під назвою життя.
Не варто очікувати подарунків від долі, вигадуй, створюй їх, твори для інших добро не зважаючи на їхні вчинки .
Минуло вже 10 років від їхнього знайомства, хоч вони вже давно були не разом та вона не могла його забути .
Усі ці не потрібні спогади заважали їй жити, шукати та відкривати щось нове для себе, радіти життю.
Такі люди як він подібні отруті, знаючи що все закінчиться - ти п'єш до дна з насолодою.
Ранок починався не з кави , та і починався з усвідомлення де вона і що потрібно їхати додому.
Ця розповідь про існування людини, яка шукає сенс свого буття і бачить його лише в стражданнях оточуючих.
Все зникає, змінюється якби в юності не вирувало в стихіях якихось не очікуваних поглядів і насолод.
Страждання людей приносить задоволення не всім, але бувають моменти у житті, коли хочеться все забути і зникнути, почати з чистого доторку до всесвіту.
Біль - як сенс життя, не даремно говорять що потрібно навчатися на своїх помилках, або повторювати їх щоб наблизитися до істини.
Життя є нескінченним ланцюгом протиріч, досягнувши вершини падаєш на дно, всіма забутий поет в ейфорії не від визнання, а від тяжких наркотиків.
Люди вмирають, натомість народжуються нові, нічим не кращі, навіть гірші.
Ми не знаємо чого хочемо, ми просто проживаємо своє життя, нудно і не цікаво.
Цей персонаж не цікавий, егоїстичний та нахабний інколи. Це дівчина без обличчя, її обличчя це відображення її помилок, це відплата за страждання невинних.
