тут, наші сонечка,
іскрами, краплями,
кольоровими грамами,
гамами,
навколоромантичними,
навкоподібними наукомелодрамами
дайте нам мі:
мірами, лірами –
літрами золота й п'яного світла,
зорями, що ними
нехтували й кидали нам вечори –
поглянь, як чудово
чи весна, чи ця книга буття розквітла:
хоч зі мною, хоч з вітром,
хоч з власними демонами говори.
кажеш: мені то все непершеджерелово
я регочу, кажу:
вірами, вітрами, розмовами
так легко ми звіювали пусті слова!
душа, кажуть, завжди: одвіку довіку жива
та як же нелегко їх знов
скласти в неділю зрання:
скласти, мов з карт наш храм,
пісню кохання!
як ото й люди з хворими шлунками
звинувачують господа бога в блюзнірстві!
приходили ночі, і йшли з подарунками –
цілий день тоді небо стогне слабе.
вітри повіювали холодом: гай, ми з тобою повії.
блискавко, а невже ми не маємо
ні минулого, ні майбутнього, ні віри, ні мрії
ба навіть і самих себе:
ластівко, що се?
чи прокляття, що вічність замінило нам на лихоліття?
я віддала тобі всю свою незаплямовану совість,
ти мені – всю свою радість
і божевільні страхіття,
як-от: крім того, я стала
– не саломадра: крім того,
я спала – не саломадра,
пхи, пха, не напха,
не пхайся, не напихайся,
не напихайся на ніч
пташками копченого виробництва
sondag відповів на коментар Antropos, 07.05.2017 - 17:47
з яким ще вієм? тут нема такого
Antropos відповів на коментар sondag, 07.05.2017 - 18:14
Вій то бог вітрів, і він не любить пустувати.
sondag відповів на коментар Antropos, 07.05.2017 - 18:33
ви, либонь, щось таке побачили тут, чого сама авторка не бачить. замість бурмотіти погрозливо, краще б самі про того вія написали
Antropos відповів на коментар sondag, 07.05.2017 - 19:05
Яке там погрозливо, я міфолог. "Повіювати, звіювати" то не пустощі, а заклик бога вітрів Вія. У індусів він Ваю, у персів Вайю. Слов'яни звали його Стрибог. А от Гоголь віднайшов давню назву.
sondag відповів на коментар Antropos, 07.05.2017 - 19:11
а, он як! ну, дякую. не знала, що такий глибокий зміст у цьому віршику)