Ти явився мені уві сні,
Запальний, із палаючим зором,
Снились квіти також запашні,
Що під ноги стелились узором.
Та чорніло вже щось віддаля,
Не співали пташки на світанні –
Відчувала, напевно, земля
Демократії кроки останні.
Ти ж священним вогнем палахтів,
Ти ж, здавалось, нічого не бачив...
Ти ж бо завжди так гарно умів
Маскувати свій гавкіт собачий.
Що ж іще? Ти мовчиш? Не мовчи!
Покажи нам нові перспективи!
А мої, чомусь навіть у сні,
Очі бачить тебе не хотіли...