Ця ніч – упо́вні. Свіжоп'яна кров
по краплі крапля зблискує калинно...
Невинна душе, тішся, мов дитина,
допоки дух твій смерч не поборов.
Ще на твої розкрилені орбіти
не вибрехав з яруги чорний лис,
і ще в нетлінній зелені праліс
манить тебе ридати і радіти.
Тож відболій своє і відспівай!..
Чолом тобі, промінносте стозвука –
шалена втіхо і прелюта муко –
воздай уповні, в повені воздай!
Допоки янгол в тебе на плечах,
і зорі з неба падають в прелюди,
і ти вбираєш кисню повні груди,
і величаєш Бога при свічах.
Допоки світло з тебе дзвоном б'є
і зріє Слово соком від наливу –
рятуй мене, найвища мить пориву –
бо вже ось темінь щупальці снує...
Осанна ночі! Я не п'яна, ні...
Ще краплю вточать – й буде по мені.
Уповні – келих. В тім моя провина –
не випита ще добра половина.
(Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2001)
у Вас особливі способи сприйняття реальності, що має таємний зміст... 
Дуже гарно! 
