Це диво, бачити таку красу,
Відчути незабутні аромати.
Не хочеться ці митті відпускати:
Цей вечір, цю мелодію дощу.
Так хочеться промокнути до нитки,
Пробігтись, розбиваючи калюжі,
До рук, яким ти не байдужий
І з мокрих уст зібрати теплі нотки.
Чудовий час. Вечірнє місто затихає.
А ми у двох, одна в нас парасоля.
Лунає сміх – жартує мабуть доля.
У ці моменти серце завмирає.
А час минає.
Ми довго йдемо короткою дорогою
Освітлену десятком ліхтарів.
Несемо з собою найкращі із дарів:
У серці, що сховали за тривогою.
Це диво, зустріти цю красу,
Відчути незабутні аромати,
В душі сховати і не відпускати,
Цей вечір, цю мелодію дощу.
