Там за селом, цілком самотній,
Осіннім днем почуєш ти,
Як вітер на запалій ноті
Заводить аж до німоти.
І що ні болю, ні хвороби
Не напророчено йому,
Коли буває до вподоби
Ганьбити волю як тюрму.
Ні зустрічі, ані прощання,
А тільки страхота буття –
Немов про згубливе кохання
Співає нетямке дитя.
Аж серце стане гулко битись,
Злякавшись крайньої межі,
І так захочеться погрітись
В обіймах власної душі.
Міхась Стральцоў
За вёскаю, на адзіноце
За вёскаю, на адзіноце,
Асеннім днём пачуеш ты,
Як вецер на запалай ноце
Скуголіць аж да нематы.
I што ні болю, ні шкадобы
He наканована яму,
Калі бывае даспадобы
Няславіць волю, як турму, —
Hi развітання, ні спаткання,
А толькі вусцішнасць быцця:
Нібы пра згубнае каханне
Пяе няўцямнае дзіця.
Аж скаланецца раптам сэрца,
Ліхой збаяўшыся мяжы,
I так захочацца пагрэцца
Ля ўласнай цёплае душы.
