писав би я листи тобі щодня
та запихав у пляшку з-під горілки,
а надвечір 31 грудня врочисто кидав у море:
неси, моя хвиле, аж ген до туреччини.
пишу й пишу. шкода чорнила, а так – нічого не шкода
ви, безперечно, дуже мила, хоч і невірна, як вода.
ось я вийшов на подвір'я – бачу там таке сузір'я:
одна зірка, й більш нікого – дайте, тітко, золотого
знов я вийшов на подвір'я – бачу там таке сузір'я:
одна зірка, більш нікого – й така гарна, що їй-богу.
є плями й на сонці, й на грішній землі.
вже зорі он сяють в вечірній імлі.
сказав поет з маари: коли коханій сумно,
то значить, так їй треба. журитимуся й я,
бо ліпше то, ніж плакати. ой, як же ж нерозумно
ховатися у хмарах, зіронько моя
де знов ви, де? – на кого жде
тут серце щире, хоч би не пропаще!
покинути б тебе напризволяще –
та якось боязко, й поезія не йде;
і знов я, витріщивши очі, блукаю світом серед ночі:
шукайте правди, добрі люди:
сюди якраз приходьте звідусюди,
бо й я собі, заливши очі, шукаю правди серед ночі:
лічу зірки, волаю матом – і все то згідно з шаріятом;
чи ні? я, вирячивши очі, вірші волаю серед ночі!
коли почну співати матом, приходьте завтра з адвокатом.
аж утомились мої очі, людей шукавши серед ночі.
засну, де впав – знайду під ранок
не поетес, то хоч коханок.
це не світ, а якесь невеселище;
не вірші, а ліричний погром.
чи у всіх тріюмфальне похмелище,
чи лиш в мене похмільний синдром?
це так невесело: старатись за обох,
немовби ти й до себе збайдужіла.
не бійся, не дурій: нас любить бог,
– любімо й ми його: це ж досконалість, мила.
старі слова запіснявіли,
нові – на музику лягли,
а сам – сиджу без сну й без сили
– це вже було? невже? коли?
танцюйте, куми та сивіли!
ви грали – ви й перемогли.
мої слова запіснявіли –
німі на музику лягли;
так пропаду без сну й без сили
не знаю де, забув коли
ID:
737976
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 16.06.2017 00:16:45
© дата внесення змiн: 16.06.2017 18:17:23
автор: smack jack
Вкажіть причину вашої скарги
|
