Я, горець із села Мангуш Кьою,
З лісів, де ходять олені і лані,
До вас спустився з гір і роздаю
Природи дух і розум нездоланні.
Нічого більше я не знаю, бо
Я не навчався в університеті.
В мені живуть лише природа й Бог,
Як в кожному народному поеті.
Я тільки бачу, що в житті нема
Проблем, якщо їх штучно не творити
І час не витрачати свій дарма
На марні свої пристрасті тваринні.
Я тільки бачу, що не треба вам
Іти шляхами, що усе руйнують,
І вірити лукавим тим словам,
Що ними усіляко вас зомбують.
Я тільки бачу, як ви живете,
І хочу, щоби ви були щасливі,
Життя у вас щоб світле і просте
Було, як вірші ці у «Щастя зливі».
Я тільки хочу поділитись тим
Блаженством, що я їм по вінця повен,
І запросити всіх вас увійти
У той природою нам даний човен,
Скоряє що бурхливий океан
Життя і смерті і прямує далі —
До вічності, у неминущий стан,
Який існує в позамежній далі,
Де наш правічний дім чекає нас,
Де все існує абсолютно просто,
Складається де із любові час,
Складається де із любові простір,
Де не буває спекоти і стуж,
І де ми досконало можем вжити
Любов до Бога, принца наших душ,
Для Нього що бажають вічно жити.
Із циклу віршів 2011 року "Злива щастя" www.PetroRuh.com/2011.html
"Я тільки хочу поділитись тим блаженством..."
