Як є десь смарагдове місто,
То це однозначно – там,
З водою із місячним блиском,
Не рівне іншим містам.
Тепле і прохолодне,
Тихе, і трохи шумне́,
Понад Каховським «морем»,
З металами і вогнем.
Із заходом сонця гарячим,
І з сонцем літнім палким,
З дощем, що раптово плаче,
І, разом, зникає, як дим.
Місто велике й зелене,
Хоча, й водночас мале,
Для всіх незнаючих – темне,
І світле для тих, хто прийде.
І плоске, і трохи похиле,
Де вулиці й мокрі, й сухі;
Життя, і водночас могили
Талантів і козаків.
Дивна яскрава картина
В шумних промислових краях.
Місцинка зелена, приємна
В навмисно забутих місцях.
Й, проїхавши тисячу двісті,
Немає зупину думкам:
Як є десь смарагдове місто,
То це однозначно – там.
9.07.17, 119
(ьлопокіН)