Джерело: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672316
Любов
це не посада,
не звання,
а роль
найголовніша
в нашій долі.
Крізь розум,
підсвідомість,
навмання...
Це крок до неї
в вир, у невагомість.
Піти?
Відмовитись?
Чи зменшити на чверть...
Вона безмежна,
Як безмежний Простір,
Усе життя …
І навіть смерть
Навіть вона…
Схиляє свою голову
і кості...
Пронизує усе вкруги собою
Ховає нас від бруду і зими.
Лиш досконалість називаємо любов'ю,
Не боїмося в її рабстві бути ми.
Заходьте в гості частіше
Гарний вірш 
