До плеча торкнулася гілка запашна,
наче розмовляючи зі мною,
пісня невигадлива і неголосна
плине над моєю головою.
Наче й не пробігло стільки довгих літ,
не сивіли скроні, не марніли коси,
пам`ятає серце мамин заповіт:
пройде спіле літо і прибуде осінь.
Стане на порозі, мовчки запитає:
- Що в житті придбала, чим вквітчала світ?
- Серце своє, мамо, людям віддавала,
дарувала світло дітям сорок літ.
Старанна в роботі, щира у коханні,
вірних друзів маю, виріс чуйним син,
І до Бога прагну з праведним благанням,
Щоб в житті порадник був мені один.
