Мій Крим… Тут прадід народився мій,
Бабуся, тітка, мама, я, мій син.
Мій Крим, твій шлях важкий і непрямий,
І знов у тебе непрості часи.
Мій Крим, я сорок років тут прожив.
З народження. І думав: ти — мій дім.
Та ось прийшли до нас оті чужі,
І все довкіл затьмарив чорний дим —
Густий дим безпросвітної брехні,
Слухняних дурнів робить що з людей,
І дим від того полум’я війни,
Що рядом через тих чужих іде.
Ті, що колись заслали кримський люд,
Вершителі злочинних тих подій
Сьогодні знову хазяйнують тут
І брешуть саме так, як і тоді.
Я маю на увазі не народ
Росії, а бісівський той режим,
Що був там, що там є, що зараз от
Заліз, неначе злодій, у мій Крим.
Всі знають, як кривавий КДБ
Суспільство Криму зруйнував ущент.
Тепер ім’я у нього ФСБ.
І ФСБ-шник — їхній президент.
Імперія придушення і зла
Стільком зробила так багато бід.
Знов голова у гідри відросла.
Такий бридкий це, невмирущий рід.
Дідусь мій півжиття у лагерях
Провів, бо був з дворянської сім’ї.
Хоч потім у імперії був крах,
Змінилось що в політиці її?
Імперія придушення і зла
Продовжує так само, як колись,
Ганебні і лихі свої діла,
Які нікому не несуть користь.
Крим, ти є власність Бога, а не тих
Гріховних владолюбів, грають що
Життям і долею людей простих.
Іти у пекло ордер їм прийшов.
Та хай собі ідуть. А щодо нас —
Господь нам знов і знов дає урок.
На Божий шлях прийти настав наш час.
«До мене поверніться», — каже Бог.
Із циклу віршів 2014 року "Хлібне поле і неба блакить" www.PetroRuh.com/2014.html
