Мабуть, колись з нас кожен помирав,
Одної миті, проти волі...
І я померла, коли руку відпускав,
Жорстокі ігри любить грати моя доля.
Я задихалася від болю, що ятрив,
Я проклинала, і ненавиділа світ.
Я вже не впевнена, що ти колись любив,
Все перевернуто вже задом наперед.
Крізь сльози розбивала свої руки,
Мов божевільна я блукаю між людей.
Тобі не зрозуміти тої муки....
Як я шукала всюди блиск твоїй очей.
І моє небо затягнули чорні хмари,
Мабуть надовго вже залишиться гроза.
Я чорний лебідь, що залишився без пари,
І в серці поселилася зима.
Щось змінилось, давно вже змінилось,
Але часом ця рана ятрить...
Я в минулому все залишаю,
Та чомусь часом сильно болить....
НАДІЯ КИШЕНЯ 11.09.2017.