Вчера ещё – сверкающий отель,
вином и яствами заставлен ужин.
Сегодня – поле, слякоть и метель.
И в чистом поле никому не нужен…
Вчера – фанфары, тосты, похвальбы:
"Хай будэ!",
"Будьмо!" и
"Гэроям Слава!"
Сегодня – лишь мольбы, и да кабы
сильнее вжать себя в окоп-канаву.
На уши давит ревище стволов…
Душа, как заяц - близкие разрывы.
И страх, и жуть, что не сносить голов.
Туманны и тоскливы перспективы.
"Огонь, огонь!" – напрягся весь комбат.
-«Стреляй, ведь это звери, а не люди!»
В руках вдруг вздрогнул грозно автомат,
постфактум вражеских прелюдий.
Смешалось всё: и кровь, и снег, и грязь
в смертельный йогурт, чёрную сметану.
Поднялся в рост, в отчаяньи смеясь,
с душой подобной жуткому органу.
И наземь пал.
Накрыло облако.
Теперь един лишь Бог его осудит.
В ушах звенело детство далеко:
"Павлуша снова горлышко застудит».
И где-то в стороне стонал комбат:
его сознанием кружила вьюга.
Над головой чужой отборный мат:
"Ну что? Ты получил своё, зверюга?"
На завтра.
Трупами забиты рвы,
второго или третьего, призыва.
На корм, для пропитания червы,
отправились "свои" и те - "чужие".
И снова на майданах филиппки:
"Хай будэ!",
"Будьмо!" и
"Гэроям Слава!"
Ведь наставленья мамы не цепки:
"Не прикасайся, Паша, будет вава.»
А в затаённых офисах, в тиши,
Зловещи тени и шуршат "талмуды".
Довольные считают барыши,
Да плотоядно скалятся иуды.
Світланко. Не чекав від Вас такої незвичайної реакції. Надзвичайно круто Ви заложили, звинуваючи мене у всіх можливих і не можливих гріхах. Майте совість. Пишете "війна - це завжди горе" і в той же час хвалуєте за війну, тобто щоб на Україні було ще більше горя. Отака Ви є патріотка. Думаю, що Вам це горе - не горе. Воно у Вас кабінетне. Десь там гинуть - то й хай. Шкода правда. Ну то й що? Тому і роздмухуєте його. Рідна Ви моя, а Вам не здаєтся, що ця патріотика називається псевдопатрітизмом. Декілька років вже точиться ця кривава бійня і немає ій кінця. Кожен день гинуть люди. Розумієте - гинуть. Вони хочут жити, але вони поставлені в такі рамки, що гинуть!!! Ви особисто живете, а вони - гинуть. Гинуть громадяни України, як з того так і з іншого боку. Гарненько вдумайтесь, якщо Ви патріотка. Горланемо: Слава Україні! Але, хіба такою мусить бути слава нашої держави? Особисто я бачу Україну величною і могутньою, а не такою, як вона зараз є. Для цього державність треба будувати розумом, а не горлопанством. Ним державу не побудуєш, а лише порушиш. Що і зроблено. Мені сором за Вас, бо Ви є навчителька, наставник підростаючого покоління, надії і майбутнього нашої нації, а Ви, пробачте, як неосвічена, також галасуєте і навішуєте ярлики. То отак Ви збираєтесь побудувати Велику і могутню Україну? Боже, Боже, яка убогість.
Слава Україні! Героям слава!-для тих, хто відстоює свою землю це не просто слова, незважаючи на ваш сарказм. Так, війна - це завжди горе. Та не українці її починали, цю війну. І хто має захищати Україну? Віддати просто так путлеру? - Не діждетеся. І не плутайте владу з народом.Вказуючи на неспроможність влади, ви не підтримуєте тих, хто там воює, захисників України, ви походя паплюжите й ідею української державності. Тож не треба плутати грішне з праведним. І ви хитро, провокативно у вашому творі розтривожили найболючіше і, скориставшись цим, зневажили боротьбу і тих, хто гине , захищаючи Україну.