Хотіла вигадати собі якусь хворобу.
Прогортавши медичний довідник,
мов би абетку, до м’якого знаку,
на який ще не починається жодна болячка,
хоча дуже пасував би у тому випадку,
коли знак ну дуже м’який,
ти ж розумієш про що йдеться,
дійшла висновку, що ти уже усіма
встиг перехворіти.
Отримував необхідну порцію співчуття,
наче пожертву на картку Приватбанку,
від оточуючих, пожаліти охочих
або тих, кому ти слугуєш лакмусовим папірцем,
що дає реакцію на життєві негаразди.
Ти, як той персонаж, створений Чаком
і втілений Едвардом,
ти ж розумієш про кого йдеться,
відвідував численні групи підтримки,
де ніхто один одного насправді не слухав,
а тільки чекав своєї черги виговоритися,
прокручуючи в голові
найжалібніші епітети,
в надії все таки бути почутим.
Я віднайду в собі проблиски креативності
і крім нової болячки вигадаю ще й літеру,
ні то латинкою, ні то кирилицею,
на яку вона буде починатися.
Приміряю її на себе, як вишукану сукню,
за долар куплену.
І тоді лікар поставить діагноз в квадраті:
Хворий із хворою совістю.
