Увага! Усі імена і назви вигадані ;
Жив-був у Старому Чорноморську хлопець, звали його Жорік. Гандлював квіточками і горя собі не знав. Але зненацька, як то завше буває, прийшло кохання, а з коханням вагітність, дівчини звісно, і поспішне одруження. Хоч Жорік був маленький і товстенький, а його мала - високе і худе “одоробло”, та ще й з гагаузькими родичами, усе було добре.
Проте кохання є кохання, а життя, то життя. І от коли родилося дитятко, грошей від квіточок стало не вистачати. Тож пішов наш Жорік працювати в одну фармацевтичну фірму, називати котру я звісно не стану, бо чарівник у синьому гелікоптері за рекламу мені не платить.
А головною стравою тієї контори в той час, були ліки, скажімо від нежиті. Називалися вони, знову скажімо (рекляма геть!), амісоплін. І були вони не звичайного білого кольору, як найчастіше буває, а по.., ні, скажімо синенькі.
То булі старі-добрі часи, коли після важкої зміни працівники могли навіть випити горілоньки, а якщо відчували за собою якусь нежить, могли зайти до лабораторії і попрохати собі кілька наважок амісопліну. Просто загорнені у папірці.
І сталося так, що дуже захворів на нежить один гагаузький новородич Жоріка. А той з усією своєю щирістю, пообіцяв принести найкращі ліки від такої страшної хвороби. І приніс, на свою, а скоріш на, гм-м, Гуслана, голову.
Один приніс, віддав, пояснив як вживати. Другий подякував і поклав до автівки, у бардачок. Посиділи вони ще трохи, побалакали, та й роз'їхалися. І поїхав “злий курт”, з чудодійними ліками у льошку. Про які чесно кажучи, він вже встиг забути.
Але сталося так, що в одному цікавому для мисливців місці, щось коло Переливського мосту, зупиняють Гуслана бридкі, товстопузо-перегарні чорноморські гайці*. А оскільки він чорнявий і мова дивна і взагалі підозріла особа, вони починають не на жарт обшукувати авто.
За кілька хвилин з автівки вилазить поросяче рило у формі, радісно кричить:”наркотики!”, і тримає у руці чеки з чудодійним амісопліном.
Охоронці правопорядку жваво сходяться докупи, головним чином задля того, щоб посмакувати наркотики, котрі везе отой молдован. Найжадібніший, обслиненим пальцем,нагортає собі синього порошку і кладе на язик.
Раптом його поросяче “обличчя” перетворюється на морду переляканої мавпи. Він починає плюватися на всі боки і кричати: “води, дайте мені води!”. Потім починає кричати на Гуслана найміцнішими кацапськими словами, нібито той хотів його отруїти. Так, чудодійний амісоплін гіркий як отрута, а з водою ще гірше.
Жодні виправдання, навіть дзвоник другу Жоріку, задля вияснення природи речовини, не допомагають.
Гуслана забирають у відділок, щось йому шиють-перешивають, але врешті-решт випускають. А коли випускають -то вже свято. А свято, що й казати!
І от коли вони, Аслан з Жоріком, знову зустрілися, Аслан з посмішкою каже: - Знаєш Жорік. Нехай я ліпше шморгатиму всю зиму, але до твого амісопліна, я вже не підійду й на кілометр!
- От і дарма. Амісоплін всім соплям сплін. І гайцям теж, прошу зауважити. - відповів Жорік. Хлопці зареготали , та й повернулися до квартири, де їх чекала святкова вечеря.
Гайці - працівники ДАІ (рос.ГАИ)
ID:
758777
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 04.11.2017 23:39:20
© дата внесення змiн: 28.07.2024 13:09:02
автор: Віталій Поповський
Вкажіть причину вашої скарги
|
Оригінально! 
