Запалало, тріпоче немов,
Призабулись улюблені далі.
Вперше я заспівав про любов,
Я уперше зрікаюсь скандалів.
Був я весь - мов занедбаний сад,
До жінок і до зілля був ласий.
Остогидли мені п ́яний чад,
І життя марнувати дочасу.
А мені б - споглядати тебе,
Жовто-карих очей глибини.
Щоб забула все, відтепер
Ти була лиш моя єдина.
Тихий поступ, тендітний стан,
Знала б серцем своїм полум ́яним.
Як же любить тебе хуліган,
Як уміє бути слухняним.
Я б навіки забув кабаки,
І вірші, якби довелося.
Тільки б ніжно торкатись руки,
І волосся твого, мов осінь.
Я б навік за тобою пішов,
Хоч в свої, хоч в не свої далі...
Вперше я заспівав про любов,
Я уперше зрікаюсь скандалів.
____________________________________________________________
Заметался пожар голубой,
Позабылись родимые дали.
В первый раз я запел про любовь,
В первый раз отрекаюсь скандалить.
Был я весь — как запущенный сад,
Был на женщин и зелие падкий.
Разонравилось пить и плясать
И терять свою жизнь без оглядки.
Мне бы только смотреть на тебя,
Видеть глаз злато-карий омут,
И чтоб, прошлое не любя,
Ты уйти не смогла к другому.
Поступь нежная, легкий стан,
Если б знала ты сердцем упорным,
Как умеет любить хулиган,
Как умеет он быть покорным.
Я б навеки забыл кабаки
И стихи бы писать забросил.
Только б тонко касаться руки
И волос твоих цветом в осень.
Я б навеки пошел за тобой
Хоть в свои, хоть в чужие дали…
В первый раз я запел про любовь,
В первый раз отрекаюсь скандалить.