Тут ходить осінь тихою ходою,
Врожай давно вже зібраний з полів,
Густий туман спливає над рікою
Так, що не видно тихих берегів.
В цю пору в піднебессі пролітають
Під хмарами ключами журавлі.
А вітер шлях знайомий замітає,
Снуючи павутиння по землі.
Задумались Ставищенські простори,
Скрізь тихо так, в задумі все кругом,
В вечірній час ясніють в небі зорі,
Мандрує повний місяць над селом.
А осінь йде невпинною ходою
З вінком п’янких квіток на голові,
То кропить листя чистою росою,
То ранком срібло сіє по траві.
Коли тебе, Ставище, я згадаю,
То серце так болюче защемить…
За тебе, краю, кращого немає,
І за тобою є чого тужить…
Надія Павленко