Кожен із нас це пасажир у пустому вагоні,
Вихід є, але ми у його полоні,
Рухаємося по зупинках вздовж лінії на долоні.
Ми усі колись зустрінемося на останньому пероні.
За вікном пролітають відблиски вуличних ліхтарів,
Проте не відчутно тепло їхніх вогнів,
Як і значення наших життів,
Та відлік прожитих днів.
І це не Платон,
Хто першим придумав Закон,
Що похитнутися повинен кожен вагон.
Деякі з них, немов атракціон.
Зійти доведеться не у кінці,
А на не чеканій для себе зупинці.
І залишитися там наодинці,
З собою у танці,
На цій своїй останній стоянці.
