Офортами малює пам’ять учорашній день.
Стурбовано душа шукає гідної окраси.
І тліють не забуті відрізки гординь,
Реальність в згадку не віддасть прикраси...
Легенько миті падають до ніг.
Пастеллю замалюю сірі бліки
Здаватись надто пізно,просто гріх,
Жаль не лікує час,для мене - це не ліки.
Вдягну в мереживо і барви сьогодення.
І затанцює кожна кліточка в мені,
Для цього світу щире одкровення,
Розтане смуток мов той лід в вогні.
Заплющу очі, вільна на Олімпі.
Стопами не торкаюся землі,
Спинився час ,в моєму гороскопі.
В руках амброзія - натхнення десь в імлі.
.
Збираються слова у золоті гротески.
Хоча…Без діл вони одна зола.
І вкотре плавно, ніби есемески,
Збираються в думках рядки вірша.
Вливаю душу, без вагань з докором,
Усе що було, є і що буде,
Я прикрашатиму слова декором,
Натхнення мов мелодія прийде.
Рядки лягатимуть, мов тіні на скрижалі,
І стане просто, й світло на душі,
Коли не хочеться скорятися печалі,
Від цього мабуть й пишуться вірші…