найгірше те,що я ніде не можу вилити свою душу.
ти слідкуєш , де б я не була.
ти читаєш кожне слово, де б я його не залишала, всюди.
я не маю права закритися наодинці.
всюди ти,с*"а, зі своєю всюдисущою очною ямою
поглинаєш сліди мого мозку.
в моєму планшеті і в моєму телефоні твої підглядки, які гадюкою пролазять крізь усю інформацію, крізь всі клітини моїх слів. Кожну букву ,кинуту в павутину, ти їж ненаситним павуком, висотуєш всю кров до останньої краплі, давишся символами , що несуть будь-що моє, не встигаючи ковтати.
кинь сунути свої любі до цікавостей мозкові клітини в моє життя .
ти заважаєш вже тим,що знаю -не маю права залишати сліди в світі тільки через те,що на нього дивишся ти.
ненажерлива сутність ненаситності, неможливість напитися , все минуло, зупинись, викинь нарешті. я не можу жити, знаючи, що на ґачку в чужої людини.
яке щастя було до тебе.
виявляється, і не знала, що то таке - просте щастя щасливо жити.
як же мене сковує ця
клітка
ростріляти всі ґаджети, до яких торкався ти
