Відкладати все у черговий ящик,
Проспиртовувати спогади лиш пилом
Або сигаретним попелом.
Ховати всі свої почуття у найменші картонні коробки
І шукати для них найвіддаленіший і найвологіший куток.
У надіях, що вони, як папір відсиріють
І мине їх термін придатності.
Постійно повторюючи, що з чергового понеділка/місяця, все докорінно зміниться.
І спостерігати за перекидом листків календаря, на жаль, не місячного, а вже давно річного.
Про дитячі мрії лише згадувати у найтемніші вечори свого самокопання і вічних питань: "Що я зробив не так?".
Ось, що значить жити дорослим життям,
А не фантазіями та надіями.