Все, що хотіла, я уже взяла
Багатство, славу, успіх ремесла,
Кого хотіла, взяла й підчепила,
Немов би на гачка якогось щупачка.
Та щось мені раптово все це надоїло.
Скарби здрібніли. Серце зачерствіло…
У відьми виявляється душа
Не чорна, а насправді біла-біла.
Передостанні чари – це щоб молодість моя
В коханні наче Лія Мікеланджело була,
Останні – це щоб сила добра й зла моя
Поміж людьми теплом серця зігріла …
Ви скажете, що фантастична відьма ця моя,
Що вся несправжня ця душа її мрійлива…
У світі обмілілого добра
Душа її мов свічка мерехтлива …
У світі, де обман, вдавання у пошані,
Де жінка дуже часто як товар,
Ще гірше, це як добровільно такі грані ...
Світ не величність, а невільничий базар …
Самотня відьма рве усі стандарти
А може відьомство – це наклеп злий
Бо в когось вічні фініші, а в когось старти
Стає хтось рідний, а хтось вічно чужий …