|
Був продавній Бог такий – Колодій, спонукав до шлюбних дій. А ще до примирення-злагоди, віталися веселі заходи. Здобути для дівчини черевики – заняття для парубків одвіку. Тож стоїть посеред площі стовп, здертися на нього щоб. Гладкий мов гарматне дуло, не одного звідти здуло. Вареники з сиром їдять усім миром. З маслом та сметаною, чаркою не останньою.
Піп Іван - пан галасливий Пив, а ніс ставав мов слива. Погляд соколиний до горілки лине, права рука до шкварки, ліва – до корчмарки. Нишпорить тилами життєлюб незламний. Вона йому – ляпас за нахабну капость. Піп Іван регоче, розговітись хоче. Попадя у від’їзді, цнотливість залишив на призьбі. Хвацько проповідь читає, оковиту наливає. Як корчмарка не люб’язна, додає промові власне : «Не пийте миряни, горілку окаянну! Ведіть життя тверезе, гостріть на шаблях леза. Коней тримайте спритних, а ворогів – битих». Щойно недругів спімнув - сморід з вулиці дмухнув. У дверях з’явився гість, трібний як у горлі кість. То з Мордору (де роївся) причвалався піп Паісій. В бійках сто зламав кадил цей мудило із муд..л. Тіканув з болот мокшан на свята в казацький стан. Глашатай царя казав, що вкраїнці ловлять гав, гроші самі віддають, молодицям можна вдуть. Прибув, прийнявся за це і отримав у лице. Люд примирення святкує, та стервом бути не вартує. Хоче вкрасти щось кацап, козаченькі його – цап! До дівок охочий – заплювали очі. У шинку грозитись став – все отримав без застав : копняків та стусанів, кочергою по спині, келихом по дині (це від господині). Піп Іван не довго думав, як почув «Рятуйте, куме!», московитську каламуть : «Брата старшого заб’ють!». "Як врятуєш москаляку, що чорта цілує в сраку?!» – прогудів отець Іван, нахиливши третій жбан. Й навмання хрестом огрів, камилавку де узрів. Іскри між баньків мордвина, матюки із хавки свина – москалюга мов у сні : розійшлись некріпосні. Наостанок перед тим, як бодав Паісій тин, підбальорив його в пах наш місцевий ієрарх. З ним і царство павучине розхрестив (шляхетний вчинок!). Втім до свята.
Тиждень цілий («Бабським» зветься) бути милим. Та терплячим до жінок, їх дивочних витівок. Неодруженним – колодки в одяг заплели молодки, та завзятий одинак відкупитись знає як. Щоб поліно не кріпили і ходу не тяготили – гроші дасть, ще й оковиту молодій юрбі. Сердиту - Мару палять : «Геть, Зима! Мерзни відтепер сама!» Навздогін злим хуртовинам, вітрюганам, хмарам сивим – вже опудало горить, кличем весни майорить. Ой, не спиться на Масницю, мрій солодка полуниця - дівки варять холодець. З ніжок курячих, свинячих, баранячих, накінець. З тих «Ніжкових заговин» був ужиток ще один – на кісточках ворожити. До весілля най дожити. Пролетять аж від комори у ворота - мине горе. Переліт – підуть свати. Кинь – оженешся і ти
ID:
768799
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 30.12.2017 12:04:45
© дата внесення змiн: 07.10.2024 16:29:04
автор: Олесь Ефіменко
Вкажіть причину вашої скарги
|
