Цей дивний час, це час мого прокляття,
Яке скувало серденько моє.
Я віртуоз, скрипач я лише браття,
Я навіть чую музику в фойє.
Струну одну ви дайте, я зіграю.
Зіграю все, що скажете мені,
Я все зроблю, тому що я кохаю,
Лиш ця струна не рветься у душі.
Я все продам, і сам усім продамся,
Я гратиму до поки подих є.
Кохати буду, поки сам не здамся,
Щоб ти почула серденько моє.
І вся ця музика набула всього сенсу,
Як ти смикнула за мою струну,
За ту, що спала десь глибоко в серці.
Тепер всім здався, бо в душі живу.
Як я помру, похованим не буду,
Серед святих-лукавих, набожних лицемірів,
Бо серцем жив, а не прокляттям, блудом,
Бо я з дитинства в музику повірив.
