Сльоза, вона прозора як кришталь.
Моя, летить у землю мені жаль.
Живу, як темна квітка всіх бажань.
Чому, бо це життя сірий вокзал.
А я, бажаю бути й чули всі.
Що я, розквітла тихо навесні.
І я, борюся проти всіх негод.
Бо так, знаходять щастя поворот.
Шукай, і прославляй мої слова.
Неси, бо ця любов в мені жива.
І я, ще напишу тобі віршів.
Живу, бо це бажання королів.
Я так, проста як поля сивина.
Сміюсь, бо так красиве це життя.
Мій плід, це ніжна донечка в руках.
Я так, пройду невпинно тяжкий шлях.
Життя, дає невдачі щоб іти.
Воно, збиває тисяч раз шляхи.
Але, ні дощ ні навіть вітру крик.
Мене, не спинить тінню він і зник.
Дивись, як ніжно зірка світить шлях.
Чому, бо це йде правильний мій ряд.
Бо так, ми намалюєм свій вокзал.
Скажи, чому мене так стало жаль?
Хто я? ніхто на писанім столі.
Чи може я, є муза на пісні?
Скажи, чи треба далі йти чи стій?
Подай, мені свій знак від королів.
Бо я,ще заблукаю між доріг.
Піду, і стану на чужий поріг.
Прости, якщо не ці слова чекав.
Я крик, який найде лиш свій вокзал.