Життя перипетії забуваються,
Здається, що саме так дарує Доля
Прощення тим, хто щиро в собі кається,
Хто відпускає смутку птахів на волю.
Раптом, несподіване в думці бачиться
Птах/політ усмішки колись коханої
Вранці, немов над річкою клубочиться
Туман, як вступ до сонця гри жаданої.
Ловлю! Ловлю! І не спіймав! Не відлітай!
Гори у серці, в мені, немов я ватра!
Та вже пізно. Спомин/птах втік. Вже серед стай.
Хоча і встиг кинути мені: «До завтра!»
12.03.2018
К.
