Стабільності нема, ні в державі,
Ні на небі,
І нікому ми не треба,
Як один урод сказав, ми бидло,
До нас так і ставляться, і всім це видно,
Як на небі, так і на землі,
Із пустотою в серці проживаємо ми дні…
Святого не залишилось нічого,
Просто йде знищення усього,
Навіть любов продається,
А може мені так здається,
А може я сплю, і нереально це,
Тоді коли закінчиться все?
А може ми вже в пеклі, чи в раю,
А душа шукає тут любов свою,
Шукає тут, на землі,
А тіло гниє в темноті,
Мозок не може зрозуміти те,
Що він мертвий, а душа живе.
Вона блукає, наче привид на грішній землі,
Як в тумані, блукають кораблі,
І руку надії, неначе маяк,
Не подасть ніхто ніяк.
Остається лиш віра, що дозволяє жити,
Надіятись марно, залишається тільки любити,
Любити ангела, що на тому світі,
Приносити лиш на могилу квіти,
Лиш холодний хрест обнімати,
А як хочеться тепло відчувати.
І коли вже той час прийде,
Коли Він скаже – ВСЕ,
І по*** де,
Серце все одно болить і пече.
ID:
782320
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 15.03.2018 10:11:21
© дата внесення змiн: 15.03.2018 10:11:21
автор: hash
Вкажіть причину вашої скарги
|
