Солодка спрага, спека літня мила,
Пливу у морі фіолету навмання.
Трава зелена, соковита, рідна,
Жує її сільське мале ягня,
А коники стрибають нишком звідти,
Бджола лестить кульбабі за пилок.
Зхмелілий дід лоскоче гарні квіти
І вабить прохолодою струмок.
А я вже там, борсаюсь у водиці,
Та з очерету вуж пливе на мене.
Що в нього на думках? Це незбагнене.
Вужі для мене не біда, а так - дурниці,
І я нирнув у пошуках скарбниці.
Весела течія мене коха.
Ми з нею друзі давні, я поволі
Сумую за тобою, Вільхова.
