Кохав…Кохаю знов…Й кохатиму довіку -
Прості слова такі, мов розпис на стіні,
Немов в церквах найкращих та соборах світу,
З ікон потрісканих ввижаються мені.
В рясних садах вишневих випало кохання
Із рук слабких, тремтячих, в скошену траву,
Й слова розхристані та сплетені в признання
Осіли паром на посріблену росу.
Під небом чув колись, у журавлинім клині
Як заповіт, слова курликанні не раз,
На стрілці бачив я, у кожній тій годині,
Під тихий бій курантів, що рахують час.
На стертім банері вже звичної реклами
Старого жовтого маршрутного таксі,
У ніжній посмішці задуманої пані,
Яка душею пише донечці вірші…
У листі зірваному легким вітродуєм,
В бруньках зелено-білих ранньої весни
І в парку літньому в обшарпаній статуї,
З маленьким залишком минулої краси.
Слова кохання ці, душевна насолода,
Вони, як німб святий, неначе той нектар,
Тому й шукає вічно, серця палка мова,
Аби тобі їх принести, як Божий дар!
