Сердечні струни
Це колись. Це колись...
Це – невимовно. Невродство...
Струни сердечні. До Неба тяглись –
Благородство – до благородства.
Господи Боже, а що? розколись...
Під горою, рікою – лазні,
«йдуть в баню»...
Башта стояла одвічно колись?
Що дав, бог Ярий, через торкання?
...Струни крізь гору і – ввись:
і крізь башту, й всеплодство...
Ти не схиливсь течією
і я не схиливсь
але я пам’ятаю іще як текли
Благородство
до благородства...
Що буде з цього?
запитуєм: що є із цього?
Башти над вигином моря і –
городоплодство
Башта над річкою з вигином
Башта над течією з вигином
Башта де я тільки з Богом
Мовчки
бо так лише з Богом
Іще ні зорі ні потічка – нічого
В смиренні попереду всього
Благородство і благородство...
Бо: так з Богом.
Струни сердечні до Бога тяглись.
30.01.2009
Вполювання любові
Улюбленому св. Іоану Богослову,
апостолу Любові, присвячую
Хочте ви – зробіть смугами небо...
Христе, я лечу
серцем до Тебе!
Мов завис: любові острів...
Днище тверде
від смирення скресне!
Хочте – всіх за раз розкресліть,
углєбоша – більш закресліть...
а любов добра –
воскресне...
Просто: любов одна воскресне!
Просто – острів.
Жив же – тиран:
Домеціан...
Острів –
в морі, звавсь Іван.
Просто – і на Патмос-острів
висланий
засів вулканно...
Днище аби од смирень і скресло!!
Щезне! усіхщезність,
лиш Любов воскресла!!
Трріссне!– звід душ
усетрісним! –
океанна по Івану!! – се
любов тече в Апокаліпсис...
Гей,
тітки й дядьки заокеанні!
лови чіпи...
3.03.2009
Сонячний вітер
Церква не встигне і ахнути!
Розчахнуте!
Моє сердечко розчахнуте!
Вітер любові! —
великая сила
за те, що Ти вітер
вільно любила...
Люби! —
полюби
вільний вітер у полі
бо вільне кохання —
щасливая доля!
Та й слід хоч
за вітром полюбиш
то все збережеш
і ні що не загубиш
Бо щічок Твоїх
вільний вітер
торкався
любив і любив
і до мене
дістався!
Не губить,
не згубить любов
сильне сонце недільне!
Усе збереже —
вільне!
світові —
як божевільне!..
Розчахнутим — вітер такий
поводир
в полі чистім
Лиш вітер, що сяє — відкритий,
святий, — урочистий!!
І сльози як зорі —
він сяючи витер
І сльози і зорі і сяючий
вітер!!!
11.05.2016
Вже сила
Салатовість широких слідів на снігу.
І вихудлість побуту снігу – й коричневі трави!
І свіжих беріз в безпардоннійшу синь –
безсоромні заграви!!
Це Бог геніально писнув, то – Фах…
ризик – мов на бігу…
Не дождешся нічого від чоловіків:
лиш «угу» і «угу».
Затяжка із вдихом.
І в небо – мов дим коромислом.
Треба ж навчителям –
навчитись писати, як сніг, стисло:
Виткніться:
салатовість широких снігів! –
в Божім сліду:
Білопінь зверху влила.
Ех!
Сила Божа – вже сила…
…Пора підкріпитись… Іду!
20.02.2006
