Як будеш, друже, ти колись
У Києві, там, на Майдані,
Постій хоч хвильку, помолись,
Де полягли герої знані.
Вони повстали проти зла,
Проти наруги над народом,
Що завдала хижа орда,
Ота продажна, звірська родом.
Сюди, у Київ, з всіх кінців
Злетілась молодь не на св"ято,
А йти без зброї кожний хтів
Й стати за волю в стрій завзято.
І так було: і ніч, і день
Вони стояли проти зброї,
І слухали навіть пісень,
Як патріоти, як герої.
Але трусливі глитаї
Стріляли в натовп щохвилини.
В них нема скрця, ні душі,
Що є у кожної людини.
Це зграя слугів тих катів,
Котрі засіли в верхах крісла,
Й стояли за жирних котів,
Хоч вже й під ними земля трісла.
А сотня славних лицарів
Загинула в нелюдськім бою,
Тільки за те, що кожний хтів
Здобути мирно справжню волю.
А скільки ранених, калік
За ті часи в Вкраїні стало...
І дивно те, що у наш вік
Стадо звірюк в людей стріляло.
А тих усіх, що полягли,
Й "Небесну сотню", що назвали,
Ми не забудемо віки,
Вони нам волю відстояли.
- = - = -
І знов слізми вмиваються мами
І крають серця їх і душі,
Бо гинуть безвинно дочки їх й сини
На своїй земельці, на суші.
З небес світить сонце, на світі весна
Принесла нам квіти в подарок,
А в чорній хустині над гробом вдова
Тримає із свічки огарок.
І так кожний день приходить вона
В скорботі до мужа, до сина.
Таких в Україні більш сотні сповна
Й могила з землі не єдина.
Ще свіжі вони і у квітах усі,
Ще друзі ходять по Майдані,
А вже появились на нашій землі
Чужинські солдати незнані.
А що вони хочуть, чого забрели
До нашої рідної Хати.
Невже їхні мами синам не змогли
За нас путнє слово сказати?
Що мирні ми люди і в дружбі живем,
І хочемо в себе трудитись.
На землі чужі не йшли і не йдем,
Й чужинцю не хочем хилитись.
А зброя не жарти була і так є.
Від неї загине і ваш, - пам"ятайте.
Тому не забудьте, мами, й ви про це
І в Господа миру для люду благайте.
А тим, безголовим, що дали наказ
Іти в Україну зі слості,
Ще раз нагадаю: приходьте до нас,
Як друзі хороші, як гості.
Щоб мати ніколи не мились слізьми,
Не ладили гроба дитині,
А в радості очі блищали завжди,
Як личить щасливій людині.
А сльози, що впали і вмили лице,
Це прокляття бандитам за мрії.
Бо й Господа кара вже їх не мине
За ті ненажерливі дії.
ID:
790279
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 04.05.2018 12:22:50
© дата внесення змiн: 04.05.2018 14:43:49
автор: Дашавський поет
Вкажіть причину вашої скарги
|
