Я сиджу один у жаті, -
На дворі весняний дощ.
Горобці такі пухнаті
Заховалися у корч.
Вже й підсніжники пов"яли,
Первоцвіт також відцвів.
Он синички пострибали,
У саду пташиний спів.
У дворі травичка свіжа,
Бо обмилася дощем.
За сараєм стіжок сіна,
Наче горщик із блрщем.
А в мені хоч і не туга,
Та думки, як рій летять,
І несуть мене де в"юга,
Де ведмедики ще сплять.
Там зима в повнім розгарі,
Бо в весни корткий вік.
Сніг, немов пісок в Сахарі,
Понаклеювавсь до вік.
А мороз мине аж в літі,
Коли сонечко прийде,
Бо такий порядок в світі
І так Бог усе дає.
Ми всі тішимось що маєм
Довге літо і зиму.
Осінь теж нашу кохаєм,
Та найбільше все ж весну.
Бо вона, як та ворожка,
Все розбудить, все зведе.
Ще й покропить дощем трошка,
Глянь, - в очах усе росте.
От магічна в весни сила,
Не опишеш і пером.
Хоч зима неслась на крилах,
Та змело її теплом.
І тому всі раді люди,
Що настала вже весна.
Зашуміло поле всюди
І розквітла скрізь земля.
- = - = -
Життя
Вирує, хлюпоче, шумить, не стихає,
Скелі руйнує, стрімкі береги.
Порою сміється, а часом ридає, -
Отак воно йде у майбутні віки.
Ростить і будує, пестить та леліє,
На долю секунди воно не стиха;
Небачене творить, про нечуване мріє,
Такі вже закони в земного життя.
У кожній цеглині, що в домі новому,
У кожнім листочку красуні-весни
Його відчуваєш якоссь по новому,
Й крокуєш з життям до ясної мети.
У хвилях бурхливих потоку людського
Взнаєш ти ціну й величавість життя.
Й ніколи не звернеш із шляху прямого,
Бо розум, як сяйво, веде в майбуття.
- = - = - = -
Пісня
Радісна, вільна і щира
Пісня дзвінка від душі,
Лине в простори безкраї
Й нам помогає в труді.
Славить любов і братерство,
Дружбу народів Землі.
Всюди звучить так чудесно,
Мов тьохкотять солов"ї.
Мила моя, подивися,
Ні, це не сон, це весна!
Стань, дорога, усміхнися,
Яка ж то прекрасна краса!
- = - = -
Моєї зрілості весна
Сади цвіли пахучим цвітом,
У травах вітер шелестів.
Веселий радісний над світом
Летів весняний, дивний спів.
На поле падали тумани,
В гаях співали солов"ї...
І так прекрасно всюди, всюди
Носились пестощі її.
Та необмежена принада
І та краса чарівних лір,
Немов любовна серенада,
Весело линула із гір.
В мені навічно, особлива
Глибоко в серці залягла,
Ота весела, не журлива,
Моєї зрілості весна.
ID:
790687
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 07.05.2018 11:56:25
© дата внесення змiн: 07.05.2018 11:56:25
автор: Дашавський поет
Вкажіть причину вашої скарги
|