Тихий весняний дощ, радіє земля,
А ти все сумуєш, кохання нема,
Не гріють промінчики сонця, Амур не стріляє,
На серці лиш смуток гуляє.
Це наче вірус якийсь чи прокляття,
Як тільки розгориться у серці багаття,
Вітер розлуки загасить його,
Або черствість серця твого.
Ти прекрасно про почуття мої знаєш,
А в реалі завжди уникаєш,
В реалі я тільки друг,
Який не заслужив солодких твоїх губ.
Ти знаєш, я б зробив би все на світі,
Що би бути біля тебе киця,
Що би пестити волосся і тонути у очах твоїх,
Але ти холодна наче сніг.
І не зігріє сонце серденько твоє,
І весна до хати не прийде,
Не розкаже про мою любов,
І мріяти на самоті я буду знов.
Я буду мріяти, надіятись, любити,
Колись ангели почують всі мої молитви,
І перевернеться земля,
Ти прийдеш і скажеш – я твоя.
Моя кохана,
З посмішкою, на тебе гляну,
Такі ж чарівні очі, у волоссі сивина,
Стільки років, але любов жива.
Пам’ятаєш, як колись казав, моя маленька,
Сідай, я обійму тебе старенька,
Ти з речами, чи тільки тростина одна?
Ти все так же чарівна.
Не ображайся, посміхнись,
Не довго разом нам осталось жить,
З тобою буду цінувати кожну мить,
Дякую, що серце уже не болить.
ID:
792173
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 18.05.2018 10:10:36
© дата внесення змiн: 18.05.2018 10:10:36
автор: hash
Вкажіть причину вашої скарги
|