Абракадабра
(або ж сама Мудрість)
Зорі миготіли навкруг, зігріваюче поблискували і Він серед них плив у безмежному просторі океану.
Ондечки сяє рідний дім його душі, тягнути парубка до себе.
- Тобі ще рано відпочивати вдома.Повертайся!-пролунав знайомий голос.
Хлопець закліпав очима якими знову побачив лісову галявину і хатину – храм відлюдника – мага.
Старий погладжував свої довгі сиві вуса по молодечому сяючи зіницями.
Вони сиділи у „ Лотосовій піраміді ” поруч, споглядаючи внутрішній Всесвіт.
- Ну і ...
Але знак долонею, старого зупинив питання напівслові.
- Ти просто був на межі між сном і смертью юначе.
- А де істина? Напрямок життя, яка різниця між існуванням і життям ?
Чаклун розсміявся, похитавши головою :
-Ти що напився молодого вина? Хлопець затинаючись пробелькотів, переборюючи досаду, гнів нетерпеливість:
-Але ж як ...
-Відсунь зовнішній світ як перепону те що ти бачиш, що чуєш думки емоції помісти у яскраву кулю зашвирдель її і уяви як вона вітдаляється від тебе, тільки не дуже далеко, бо далебі зникнеш , от і сам зрозумієш те що хочеш знати.
Вони сидять один навпроти одного серед мовчазних дубів. І лише вітерець шумлячи у верховітті листям порушує тишу спокою.
Спогади, спогади, минуле життя сьогодення. Він прийшов до тями. Лікар-гіпнотизер здивовано поглядаючи крізь скельця своїх окулярів на пацієнта потираючи чоло. Повернувшись вимкнув диктофон запису, взяв чашку гарячої кави, і відсьорбнув ковток.
-Що ж ви конкретніше бачили?
-Вогонь, кров, смерть, спокій –закриваючи повіки юнак додав –і кохання.
Прокинувся від свого крику. Помотав головою аби урівновісити бачене у сні: Мудрець-маг гіпнотизер біль щастя життя.
Ну і сон, хай йому грець.
Кабіна відпочинку космічного корабля Землі зачинилась за пілотом-остронавтом. Навколо нього миготіли незворушно зорі споглядаючи
„ консервну бляшанку” ховаючи свої таємниці-знаня.
Парубок знову розплющив повіки. Знайомий ліс, галявина, старий що як завжди загадково посміхався і так же незворушливо сидів навпроти . Все як було і ніби й ні.
- Треба випити а то голова зовсім „поїде” –пробубнів під ніс собі думку знімаючи віртуальний шолом і знехотя вимикаючи компютера.
З натугою встав , розминаючи задубілі м’язи , пішов у кухню. Діставши з холодильника пляшку рятівного холодного пива , надпив задумливо , і підійшов до вікна, за яким гуділо просинаюче місто.
Він зловив себе на тому що знову трохи „ відключився ” за пультом керування космічного зорельоту.
-Зараз те пивко, а ще краще кава не завадили б, -позіхаючи сказав до бортового Ш.І.(штучного інтелекта) виправляючи збитий курс.
„Якийсь тупий цей лікар”. Хлопець вийшов з кабінету гіпнотизера й попростував до найблищого кафе. Тепер учень засміявся зі свого невігластва. Розкривши внутрішній зір він побачив що він є часткою тих зір, Всесвіту що віковічно оглядає самого себе вивчаючи, приносячи рівновістя Гармонії туди де є хоч якийсь натяк на рану - Хаос.
А очі побачили того ж мудрого наставника - дідуся з його лагідною усмішкою Добра. Галявина покрилась лотосовими квітками як не
