Від темно-зеленої хвої своєї, се дерево невід’ємне
Від темно-зеленої хвої своєї, се дерево невід’ємне.
Зимою і влітку – завжди воно одне.
Але рік минає - на дереві сніг а чи іній.
І хто заперечить, що не розрізняє воно часів?
Й мені, отож, піднабридло з дня в день одне і те саме.
Товариша пошукати піду до столиці Ліньцзи.
Там, у Цзися, говорять,
немало тих хто книги розумні тлумачить.
Можливо хтось з них й допоможе, вагань позбутись мені.
Зібравсь, отож бо, я в мандри. І навіть день від'їзду призначив.
І перед розлукою, попрощався уже з усіма.
Але, усе ж, маю сумнів, не встигнувши ще за ворота,
у хату вернуся і сяду подумаю ще.
Ні, зовсім не теє лякає, що шлях буде довгим.
Лячно лише одне - одурять люди мене.
А раптом у довгих розмовах не зійдуться наші думки,
і посміховиськом, я, лишуся навіки для всіх?
Все що серце турбує важко одягти у слово.
Щоб поділитись з тобою, написав я ції рядки.
