На випаленій землі рано чи пізно
Починає по трохи нове рости.
Ростуть незвичні овочі, фрукти різні,
Попри, здавалося б, понищені ці ґрунти.
Бо, коли вигорає все, чого так хотів,
Чого не добився, не дісталося, не досяг,
Залишається попіл лиш між посохлих грудок ґрунтів,
Вигорають корені, й стебла, і листя в прах.
Вигорає спершу засохле старе й сухе –
Все, що вже віджило своє в швидкоплині днів.
Вигорає з ним в цім вогні добре все і лихе,
Може, і все найкраще, що ти ростив.
Й залишається той грунт потрісканим і сухим,
Й не ступає ще довго нога на нього.
Й після того ще довго ніщо не росте на нім.
Нічого не затримується на нім живого.
Але, потім, після рясних дощів і зим,
Як впаде насіння на нього, хоча б одне – нове –
Не налюбуєшся на ньому життям новим!
І знову цвіт, й плоди працьовита рука зірве.
Як гірчичне зерно проросте і розпустить віття,
У якім клубитиметься різне птаство.
І нехай ґрунтам вашим не горіти…
Бережіть свій грунт – це у вас неземне багатство.
