(Із циклу „Лазурний берег“)
В вересні берегом моря ще теплого
сонцю назустріч іду.
Вітру немає, як взимку нестерпного,
що навіває сльоту.
Хвиля під ноги так лагідно стелиться,
чути прибою мотив.
Гори ховають зимову хурделицю,
ще не звучить її спів.
Сонце малює уранішнім променем
в морі яскраву зорю.
Повняться думи минулого спомином,
я їх тобі подарю.
Я подарую тобі, моя рибонько,
все, що зібрав за цей час.
Зорі ворожать майбутнє, лебідонько,
все буде добре у нас.
Хвилі осінні по берегу котяться
у далечінь-небокрай.
Дуже, єдина, знайти тебе хочеться,
але знайду, так і знай!
Піснею лине над морем самотності
шепіт моєї душі.
Де ж мені взяти таланту і гордості,
щоб не писать ці вірші?!
05.09.2018
Дактильно і .... хвилюєче звучить твоя пісня, Олександре... 
