Коли сонце надума сідати,
Розлучатися на ніч з людьми,
Пошуми мені, голубе-брате,
Золотими своїми крильми.
Я душею з тобою спочину
Під голублячий лагідний змах,
І нехай догоряє калина
Там, де сонце кінчає свій шлях.
Пошуми, недосяжний мій брате,
Знаю, з друзями в даль полетиш,
Буде степ за тобою літати
І дніпровська задумлива тиш.
Заховалося сонечко красне,
Завершивши щоденний свій круг,
А вже голуб мій місяцем ясним
Наді мною розкрився, як дух!
Я душею з тобою спочину
Під голублячий лагідний змах...
І нехай догоряє калина
Там, де сонце скінчило свій шлях.
