Коли нема спокою на душі,
Я йду до тебе, мій ставочку.
А ти радієш так мені
Й запрошуєш присісти в холодочку.
Берізки скинули вже свої шати,
Стоять у задумі осіннім .
Листочки хочуть спинки поласкати
В воді під сонцем й небом синім.
А ось величнії дуби
Розкинули широко своє гілля,
Вони ще листя зберегли,
Від них ясніє все довкілля.
Є тут жовто-зеленії модрини,
Немов панянки ніжні- ніжні.
Чекають вони тої днини,
Щоб з вітром позмагатись в пісні.
Та вітер вийде переможцем, звісно,
І голочки з модрин він позриває,
Полине його серенада лісом
Й, напевно, милую він дочекає!
Гарний вірш! 
