Розростаються тво́ї слова у мені.
Гли́боко, міцно корінням сплітають осердя
почуттям, що плющем загортають всі дні.
Межі безжально стинають. Прошу милосердя,
та невпинно вживаються в душу, ростуть,
розум тихенько всипляють, міняють свідомість.
З логіки серце кепкує: "Вже не в тім суть -
разом, чи ні - суть, що вкраплені ви в невагомість."
Обтинай скільки хочеш пестливих слів пух,
ку́чері ніжностям, ту́жним зітханням протяжність, -
розпочато. Любові не спиниш вже рух.
В тебе вростаю, цвіту я коханню у вдячність.
