Лишень для тебе усі мої рядки лунали,
сьогодні по обіді я зрозуміла це,
коли у сон мої думки раптово впали,
ти знов прийшов, щоб витерти від сліз моє лице.
Мої вірші́ залишились у наших переписках,
останніх вісім не прочитав ще досі ти.
Невже вай-фай не тя́гне в чорних електричках,
які курсують у невідомі нам, живим, світи..?
Який на смак останній клуб повітря, що вдихнув?
У ньому одвічну, ти, мабуть відчув весну?
На це питання у відповідь ти лиш зітхнув,
поволі падаючи вниз від мене у труну.
Ти був моїх вірші́в і критиком і рецензентом,
просив у книги їх, у майбутньому, вплести́,
а я не встигла скористатися моментом,
щоб ними ж від біди тебе земної вберегти.
Тепер у ці холодні, вересневі, мокрі дні
я хочу просто якомога більше спати,
бо голос твій, на жаль, я чую тільки уві сні
Скажи, будь ласка, які ж у тебе координати.!?
